На початку ХХ століття, перед початком Першої світової війни, маючи великий профіцит бюджету, Полтавське губернське та повітові земства розробили і втілили в життя унікальну програму із спорудження шкіл. Земство замовило створення проєктів шкіл О.Г. Сластіону.
Опанас Сластіон народився у Бердянську 1855 року. Навчався образотворчому мистецтву у школі ,,Товариства заохочування мистецтв“ у художника Івана Крамського, згодом у Петербурзькій академії мистецтв у професора Павла Чистякова. В академії спілкувався з людьми, які ще пам’ятали Тараса Шевченка, а також відвідував майстерню, де той працював. Згодом вже сам Опанас Сластіон виступатиме своєрідним ,,містком“ між Кобзарем і митцями українського модерну початку ХХ століття. Серед його робіт є чимало замальовок краєвидів Полтавщини, хат, комор, дерев’яних церков, декоративних елементів, ужиткових предметів, традиційного українського одягу. Етнографічні розвідки проводив із другом, етнографом Порфирієм Мартиновичем. Досліджуючи українську старовину, Опанас захопився народною архітектурою. Спочатку створював ескізи до приватних будівель, а згодом став теоретиком нового українського архітектурного стилю. Сластіон виступав за створення українського обличчя сучасної архітектури і сформував основні її принципи, такі як шестикутні вікна, дахи із заломами, орнаментація, використання декоративних обрамлень створених на основі українських народних орнаментів.
У 1909 році Лохвицька земська управа замовила О.Г. Сластіону розробити вісім проєктів шкіл в українському національному стилі. Так з’явились ,,Сластіонові храми знань“, цінні зразки мистецького стилю – український архітектурний модерн. Багато з них до сьогоднішнього дня не збереглися або були грунтовно перебудовані, але на території колишнього Лохвицького повіту, до якого входили і села сучасної Пирятинської громади, ці яскраві будівлі збереглися (с.Білоцерківці, с.Курінька, с.Нетратівка).
Село Білоцерківці, відоме з ХVII століття, на 1910 рік, населення якого складало 2993 особи, мало однокласну церковно-парафіяльну школу при Георгіївській церкві. У зв’язку з великою кількістю населення села Білоцерківці та необхідністю освіти постало нагальне питання будівництва власної земської школи. Тому, у 1911-1912 роках збудували відразу аж дві школи – трикомплектну та двохкомплектну.
Земська двокомплектна (двокласна) школа у селі Білоцерківці, була збудована однією з перших, розрахована на 100 учнів.
Внутрішнє планування школи підпорядковане вимогам доцільності, що проявилась у функціональному групуванні приміщень на навчальну та житлову зони.
Навчальна зона: два навчальні класи на 50 осіб кожний, вхідний тамбур, коридор-рекреація, учительська зі шкільною бібліотекою, сільська бібліотека з окремим входом, кімната сторожа.
Житлова зона: кімнати для вчителів, кухні, комори, тамбури з окремими входами.
Земська трикомплектна школа у селі Білоцерківці була зведена за проєктом ,,першого“ типу трикомплектних шкіл. Школа розрахована на 150 учнів. Розпланувальна типологія коридорна двобічна з двома крилами (флігелями). У цих крилах, окрім квартир вчителів, вчительської з шкільною бібліотекою, розташовувалась сільська бібліотека, кімната сторожа та допоміжні приміщення.
Школа мала три класи, які за допомогою дерев’яних чотирнадцятистулкових перегородок (ширм) можна було поєднувати у загальну велику залу.
Дата заснування Куріньки губиться у віках. Але відомо, що у 1892 році була збудована велика дерев’яна Свято-Воскресенська церква. До парафії також входили села Скибенці та Нетратівка. При церкві діяла церковно-парафіяльна школа. Станом на 1912 рік було 3067 парафіян. Стара школа не могла вмістити всіх бажаючих вчитися. Тому, у 1912 році на кошти Лохвицького земства, за проєктом Опанаса Сластіона , була збудована трикомплектна школа. Будівля була зведена за первинним, ,,збільшеним“ проєктом трикомплектної школи, мала характерні ознаки українського модерну. Високі башточки надають школі функцій містобудівного акценту.
Навчальна зона мала три навчальні класи, вхідні тамбури, коридор-рекреація, учительська зі шкільною бібліотекою. Окремі входи мали приміщення сільської бібліотеки та сторожки.
Житлова зона складалася з ,,квартири сімейного вчителя“, однокімнатної квартири ,,холостого учителя“, загальної кухні, комори, тамбура з окремим входом.
Село Нетратівка на початку ХХ століття мало 48 дворів, де мешкало 308 осіб. Постало нагальне питання будівництва власної земської школи. Тому, у 1913 році на кошти Лохвицького земства, за проєктом Опанаса Сластіона, в селі збудували однокомплектну (однокласну) школу. Ця школа була зведена за другим ,,зменшеним“ проєктом однокомплектної школи. Шкільна частина складалась з навчального класу, коридору-рекреації та тамбуру. Житлова частина мала кухню, дві житлові кімнати та коридор з коморою.
Школи, збудовані за проєктами Опанаса Сластіона – не просто зразок стилю українського модерну на побутовому, сільському рівні – це ще й пам’ятки спротиву російському імперству та асиміляції. Це цінні пам’ятки української національної культури, що були створені на основі глибокого розуміння пластичних можливостей дерев’яної конструкції та цегляного обличкування, що характеризувалося підкреслено декоративним характером орнаментації, яку було створено на підставі вивчення народних вишивок й традицій цегляного мурування.