Непроста і мінлива історія древнього Пирятина, густо позначена світлими і чорними фарбами, переплетена героїчними і трагічними подіями, що назавжди закарбувалися в біографії нашого славного міста.
Пирятин розташований на правому березі річки Удай, за 197 км на північний захід від Полтави, за 155 км - від Києва, в лісостеповій зоні. У місті є залізнична станція, вузол автомобільних шляхів, які ведуть до Києва, Харкова, Сум, Черкас та Чернігова. Сусідні з Пирятином Гребінківська, Лубенська, Чорнухинська громади Полтавської області, Варвинська та Прилуцька – Черніговської, Яготинська – Київської, Драбівська – Черкаської областей.
Пирятин входить до трійки найстаріших міст Полтавщини (він третій, на першому та другому місцях Хорол – 1084 р. та Лубни – 1107 р.). Окремі дослідники усної народної творчості припускають, що один із трьох билинних богатирів землі Руської Альоша Попович був родом з Пирятина. Мужній витязь бився з печенігами і половцями, будучи „силою не сильний, так напуском сміливий“.
Існують і цікаві версії щодо походження назви нашого міста. За народною легендою місцеві хоробрі жителі кидали (пиряли через тин, укріплення) войовничих нападників. У краєзнавчій літературі зустрічається й інше тлумачення назви міста. В ті далекі часи його мешканці в обмін на пшеницю купували зброю. А старослов’янською мовою пшениця називається „пиро“ (звідси - пироги), а „іняти“ – означає брати, скорочена форма від якого „яти“. Можливо, саме сполучення слів „пиро“ і „яти“, тобто - брати пшеницю, з незначними змінами й дало назву поселенню – Пирятин. Проте є ще одна версія українського історика-краєзнавця Л.В.Падалки та відомого вченого філолога О.І.Соболевського походження назви нашого міста, за якою перший вважає, що назва міста Пирятин родового походження, а другий стверджує, що вона походить від „Пирят“ – скороченого імені київського боярина XI-XII століття Пирогоста.
Перша письмова згадка про Пирятин датується 1154 роком і згадується вже не просто як населений пункт, а як місто-фортеця, яке виникло між річкою Удай та її притокою Перевод. Рештки укріплень збереглися до наших часів в урочищі Замок. Оточений з трьох сторін ріками і непрохідними болотами, а з четвертої, від степу, - глибоким ровом з водою, обнесений земляним валом з масивним частоколом, Пирятин відіграв важливу роль у захисті земель Київської Русі від нападу половців. Місто згадується в Лаврентієвському літописі, датованому 1155 роком, в якому літописець розповідає, що чернігівський князь Гліб Юрійович після невдалого походу на Переяслав захопив град Пирятин.
У нашого багатовікового надудайського міста, як і в людській долі, були радості й печалі, злети і падіння: його руйнували загарбники, спалювали вщент, більшість жителів знищували, проте воно знову й знову відроджувалося, відбудовувалося. Так уже в 1362 році відроджений Пирятин загарбали литовські феодали і приєднали до Литовської держави. Після заключення Люблінською унії у 1569 році місто остаточно опинилося під владою Польщі. У 1578 році Пирятин захопив шляхтич М.Грибунович-Байбуза. А в наступному десятилітті землі Байбузи по річках Сула та Удай перейшли до власності черкаського магната О.Вишневецького.
Значну роль в історії нашого міста відіграло запроваджене у 1592 році Магдебурзьке право, яке дало можливість, хоч і не повністю звільнитися від центрального адміністрування та влади земельних магнатів, та надало право на створення органів місцевого самоврядування, на деякі пільги на розвиток торгівлі та ремесел.
Олександр Вишневецький на місці старого Пирятина побудував фортецю (Замок) із заслонами, валами, гарматами й гаківницями. І деякий час місто носило назву Новий Пирятин, потім Вишневецький перейменував місто на честь свого батька в Михайлове. Проте, ця назва пирятинцями не сприйнялася і досить скоро загубилася в історії. Згадка про укріплення древнього Пирятина збереглася у назвах його частин, вулиць: Замок, Острів, Гатка.
На початку XVII століття Пирятин позначено на карті військового інженера Боплана, а в „Книге Большому Чертежу“ (1627 рік) Пирятин згадується як місто, в якому нараховується 1749 господарств. Проте, пирятинці не мирилися з утисками, постійно боролися за соціальне й національне визволення. Запорізька Січ поповнювалася козаками й за рахунок пирятинців.
Захоплюючу картину життя надудайського міста часів славної козаччини колоритно змалював наш земляк, письменник Євген Гребінка, в історичному романі „Чайковський“:
„Знаете ли вы Пирятин?
Пирятин, уездный город Полтавской губернии, под 500 4/ 32// широты; в нём 5700 жителей, 5 церквей, 28 ветряных мельниц и 4 ярмарки…
Пирятин знаменит преданностью к престолу, - говорит грамотный малоросс. – Когда в 1708 году Мазепа передался Карлу XII, пирятинцы, под начальством храбрых Свечек, отразили неприятеля и, несмотря на то, что Лохвица, Лубны, Прилуки и все окрестные города были заняты шведами и не далее ста верст, в Ромнах, была главная квартира Карла, - ни один швед, ни изменник не был в стенах Пирятина.
…но знаете ли вы, что несколько сот лет назад Пирятин был красивый, сильный, богатый, сотенный город в нашем гетманстве? Широко и далеко раскидывался он по скату горы над Удаем, часто сверкали кресты церквей между его тёмными, зелёными садами; шумны были его базары; на них громко гремели вольные речи, бряцали сабли и пестрели казацкие шапки и жупаны; польские купцы привозили туда тонкие сукна и бархат; нежинский грек выхвалял свои восточные товары…
Даже сам Удай, говорит предание, был прежде шире, глубже и многоводнее…“
Не дивлячись на те, що Польща забороняла українцям спілкуватися з росіянами, пирятинські купці торгували з Москвою. Відомо, що в листопаді 1636 році купці з Пирятина Бориско та Сидір Іванови на чотирьох підводах возили на продаж селітру.
Навесні 1648 року селянсько-козацьке військо, в числі якого було чимало пирятинців, звільнило місто від польськошляхецького гніту. Пирятин став сотенним містечком Кропивнянського, а пізніше - Лубенського полків.
Під час Північної війни Росії зі Швецією пирятинці були на боці Петра І і під керівництвом Леонтія Свічки не здали місто шведам, за що Петро І жалував їм грамоту.
1781 року указом Катерини ІІ Пирятин був визнаний повітовим містом спочатку Київського намісництва, з 1796 – Чернігівської, з 1798 – Малоросійської, з 1802 року – новоствореної Полтавської губернії.
У 1782 році затверджено герб Пирятина, у тому варіанті, який був наданий місту у 1592 році привілеєм польського короля Сигізмунда III та існував до 1917 року. Герб має форму щита, який обрамлений золотою смугою. На малиновому полі, що символізує козацьку могутність, хоробрість, єдність, піднесений настрій та любов, зображений золотий натягнутий лук зі стрілою вістрям униз. Елементи герба вказують на історичну роль міста в обороні рідних земель.
У 1864 році засновано Пирятинське земство, виконавчим органом якої була повітова управа, а через десять років створено пирятинську виборну думу з виконавчим органом – міською управою.
Після скасування кріпосного права у Пирятині з’явилися перші два заводи по переробці сільськогосподарської сировини, а на кінець XIX століття вже налічувалося 20 промислових підприємств. Крім того, працювало 28 водяних і вітряних млинів, олійниць і просушок. У 1894 році вітка Києво-Воронезької залізниці з’єднала Пирятин з багатьма містами. У Пирятині діяла жіноча (1907) і чоловіча (1912) гімназії, працювало вище початкове училище (1913).
10 березня 1917 року в Пирятині створено раду робітничих депутатів, у липні того ж року почала виходити газета „Известия Пирятинского Совета рабочих, солдатских и крестьянских депутатов“, яка пізніше кілька разів змінювала назву. Починаючи з 1991 року газета має назву „Пирятинські вісті“.
У січні 1918 року встановлено радянську владу, яку відновлено у грудні 1919 року. Після визволення міста від білогвардійських військ поновили роботу ревком, школи, культосвітні установи. У 1922 році в місті збудовано першу електростанцію.
У 1925 році Пирятин знову віднесено до розряду міст, в 1926 році засновано міську раду. З вересня 1930 року місто підпорядковувалося столиці України - Харкову, а з вересня 1937 року увійшло до складу новоствореної Полтавської області. Набувала розвитку місцева промисловість: виробництво меблів, борошна, сиру, масла, хліба, олії, будувалося житло.
Пирятинщина потерпала від Голодомору 1932-1933 років, населення зазнало значних політичних репресій.
Під час Другої світової війни, з вересня 1941 по вересень 1943 року, місто пережило тяжкий період німецько-фашистської окупації. Пирятин зазнав величезних збитків, значна кількість мирного населення була розстріляна, замучена гітлерівцями. Сумною згадкою про ці страхітливі дні залишилася Пирогова Левада, де знищено більше трьох тисяч мирних жителів. У боях за визволення Пирятина і району від окупантів відзначилися 237 і 309 стрілецькі дивізії, які наказом Верховного Головнокомандувача одержали найменування Пирятинських.
Уже в перший рік після війни більшість промислових підприємств міста відбудувалися і відновили випуск продукції. У 1946 році у Пирятині було 10045 осіб населення.
Сьогодні чисельність населення міста складає 16100 осіб. Міське населення – в основному українці.
З плином часу місто змінювало свій зовнішній вигляд, розбудовувалося, розвивалося: з’явилися нові будівлі, вулиці, майданчики. На сьогодні в місті 2 площі, 1 майдан, 93 вулиці і 38 провулків. Загальна площа міста – 72, 28 км2.