ПИРЯТИН –
вчора, сьогодні, завтра …
Кожен з нас любить свій рідний край, місця, де народився, жив, вчився, вперше закохався, мріяв, працював. Місто, що благословило нас на світ назавжди залишається в душі. І кожен гордиться своєю домівкою – невід’ємною складовою нашої славної України, нашої Батьківщини; кожен з нас вміє захоплююче розповідати про красу краєвидів рідного краю, хто про Сумщину, хто про Київщину, про Одещину чи Донеччину, а ми – про Пирятин. Хочеться сказати словами славетного нашого земляка, поета пісняра Дмитра Луценка: „Ти вріс в життя моє, Пирятин, як в грунт вроста туге зерно“. Про старовинний та сучасний Пирятин можна говорити годинами: про красу тихоплинної річки Удай, широкого степу та завороженого лісу, про найсмачніший пирятинський сир і найранішу редиску, про гриби, рибу, в’юни, хліб з калачем, про найніжнішу пісню і найкрасивіших жінок. І це не викликає сумніву, бо все наше, щире, найрідніше, наймиліше, найкраще – пирятинське.
Непроста і мінлива історія древнього Пирятина, але густо позначена світлими і чорними фарбами, переплетена героїчними і трагічними подіями, що назавжди закарбувалися в біографії нашого славного міста. А скільки цікавих історичних постатей дала Пирятинщина, чиї імена та досягнення відомі далеко за межами не тільки нашого міста, але й країни: художник-монументаліст Іван Максимович, просвітитель Іван Фальковський, академіки Іван Ремесло та Іван Сергієнко, вчені Платон Гамалія, В. Григорович, Федір Вовк, Григорій Кальбус, письменники Євген Гребінка, Костянтин Герасименко, поет-пісняр Дмитро Луценко. Не можна не зазначити, що в Пирятині неодноразово бував славетний Кобзар – Тарас Шевченко. Візиткою нашого міста став відомий радянський кінофільм – комедія „Королева бензоколонки“. Саме на автостанції № 1 біля, всім відомої, водонапірної вежі Київською кіностудією ім. Довженка знімався фільм. До речі, в цьому році фільм відсвяткував своє 50-річчя, а водонапірна вежа – 60-річчя.
А якщо заглянути в глибину віків, архівні документи та енциклопедичні словники, то про Пирятин можна сказати так: Пирятин – це центр однойменного району Полтавської області, місто районного значення, розташоване на правому березі річки Удаю за 197 км на північний захід від Полтави, за 155 км від Києва в лісостеповій зоні. Є залізнична станція, вузол автомобільних шляхів, які ведуть до Києва, Харкова, Сум, Черкас та Чернігова. Сусідні райони Гребінківський, Лубенський, Чорнухинський Полтавської області, Варвинський та Прилуцький – Черніговської, Яготинський – Київської, Драбівський – Черкаської областей.
До складу Пирятинської міської ради, крім міста, входять села: Верхоярівка, Голобородько, Замостище, Заріччя, Ївженки та Калинів Міст.
Пирятин входить до трійки найстаріших міст Полтавщини (він третій, на першому та другому місцях: Хорол – 1084 р., Лубни – 1107 р.). Окремі дослідники усної народної творчості припускають, що один із трьох билинних богатирів землі Руської: Альоша Попович, був родом з Пирятина. Мужній витязь бився з печенігами і половцями, будучи „силою не сильний, так напуском сміливий“. Існують і цікаві версії щодо походження назви нашого міста. За народною легендою місцеві хоробрі жителі кидали (пиряли через тин, укріплення) войовничих нападників. У краєзнавчій літературі зустрічається й інше тлумачення назви міста. В ті далекі часи його мешканці в обмін на пшеницю купували зброю. А старослов’янською мовою пшениця називається „пиро“ (звідси - пироги), а „іняти“ – означає брати, скорочена форма від якого „яти“. Можливо, саме сполучення слів „пиро“ і „яти“, тобто - брати пшеницю, з незначними змінами й дало назву поселенню – Пирятин. Проте є ще одна версія українського історика-краєзнавця Л.В.Падалки та відомого вченого філолога О.І.Соболевського походження назви нашого міста, за якою перший вважає, що назва міста Пирятин родового походження, а другий стверджує, що вона походить від „Пирят“ – скороченого імені київського боярина XI-XII століття Пирогоста.
Перша письмова згадка про Пирятин датується 1154 роком і згадується вже не просто як населений пункт, а як місто-фортеця, який виник між річкою Удай та її притокою Перевод. Рештки укріплень збереглися до наших часів в урочищі Замок. Оточений з трьох сторін ріками і непрохідними болотами, а з четвертої, від степу, глибоким ровом з водою, обнесений земляним валом з масивним частоколом, Пирятин відіграв важливу роль у захисті земель Київської Русі від нападу половців. Місто згадується в Лаврентієвському літописі датованому 1155 роком, в якому літописець розповідає, що чернігівський князь Гліб Юрійович після невдалого походу на Переяслав захопив град Пирятин.
У нашого багатовікового надудайського міста, як і в людській долі, були радості й печалі, злети і падіння: його руйнували загарбники, спалювали вщент, більшість жителів знищували, проте воно знову й знову відроджувалося, відбудовувалося. Так уже в 1362 році відроджений Пирятин загарбали литовські феодали і приєднали до Литовської держави. Після заключення Люблінською унії у 1569 році місто остаточно опинилося під владою Польщі. У 1578 році Пирятин захопив шляхтич М.Грибунович-Байбуза. А в наступному десятилітті землі Байбузи по річках Сула та Удай перейшли до власності черкаського магната О.Вишневецького.
430 років тому значну роль в історії нашого міста відіграло запроваджене Магдебурзьке право (1592 рік), яке дало можливість, хоч і не повністю звільнитися від центрального адміністрування та влади земельних магнатів, та отримало право на створення органів місцевого самоврядування, деякі пільги на розвиток торгівлі та ремесел. Олександр Вишневецький на місці старого Пирятина побудував фортецю (Замок) із заслонами, валами, гарматами й гаківницями. І деякий час місто носило назву Новий Пирятин, потім Вишневецький перейменував місто на честь свого батька в Михайлове. Про ця назва пирятинцями не сприйнялася, тому вона не прижилася і досить скоро загубилася в історії. Згадка про укріплення древнього Пирятина збереглася у назвах його частин, вулиць: Замок, Острів, Гатка.
На початку XVII століття Пирятин позначено на карті військового інженера Боплана, а в „Книге Большому Чертежу“ (1627 рік) Пирятин згадується як місто, в якому нараховується 1749 господарств. Проте пирятинці не мирилися з утисками, постійно боролися за соціальне й національне визволення. Запорізька Січ поповнювалася козаками й за рахунок пирятинців.
Захоплюючу картину життя надудайського міста часів славної козаччини колоритно змалював наш земляк письменник Євген Гребінка в історичному романі „Чайковський“, мовою оригіналу:
„Знаете ли вы Пирятин?
Пирятин, уездный город Полтавской губернии, под 500 4/ 32// широты; в нём 5700 жителей, 5 церквей, 28 ветряных мельниц и 4 ярмарки…
Пирятин знаменит преданностью к престолу, - говорит грамотный малоросс. – Когда в 1708 году Мазепа передался Карлу XII, пирятинцы, под начальством храбрых Свечек, отразили неприятеля и, несмотря на то, что Лохвица, Лубны, Прилуки и все окрестные города были заняты шведами и не далее ста верст, в Ромнах, была главная квартира Карла, - ни один швед, ни изменник не был в стенах Пирятина.
…но знаете ли вы, что несколько сот лет назад Пирятин был красивый, сильный, богатый, сотенный город в нашем гетманстве? Широко и далеко раскидывался он по скату горы над Удаем, часто сверкали кресты церквей между его тёмными, зелёными садами; шумны были его базары; на них громко гремели вольные речи, бряцали сабли и пестрели казацкие шапки и жупаны; польские купцы привозили туда тонкие сукна и бархат; нежинский грек выхвалял свои восточные товары…
Даже сам Удай, говорит предание, был прежде шире, глубже и многоводнее…“
Не дивлячись на те, що Польща забороняла українцям спілкуватися з росіянами, пирятинські купці торгували з Москвою. Відомо, що в листопаді 1636 році купці з Пирятина Бориско та Сидір Іванови на чотирьох підводах возили на продаж селітру.
Навесні 1648 року селянсько-козацьке військо, в числі якого було чимало пирятинців звільнило місто від польськошляхецького гніту. Пирятин став сотенним містечком Кропивнянського, а пізніше -Лубенського полків.
Підчас Північної війни Росії зі Швецією пирятинці були на боці Петра І і під керівництвом Леонтія Свічки не здали місто шведам, за що Петро І жалував їм грамоту.
З 1781 року указом Катерини ІІ Пирятин був визнаний повітовим містом, спочатку Київського намісництва, а з 1796 – Чернігівської, з 1798 – Малоросійської, з 1802 – новоствореної Полтавської губернії.
У 1782 році затверджено герб Пирятина, у тому варіанті, який був наданий місту у 1592 році привілеєм польського короля Сигізмунда III та існував до 1917 року. Герб має форму щита, який обрамлений золотою смугою. На малиновому полі, що символізує козацьку могутність, хоробрість, єдність, піднесений настрій та любов, зображений золотий натягнутий лук зі стрілою вістрям униз. Елементи герба вказують на історичну роль міста в обороні рідних земель.
У 1864 році засновано Пирятинське земство, виконавчим органом якої була повітова управа, а через десять років створено пирятинську виборну Думу з виконавчим органом – міською управою.
Після скасування кріпосного права у Пирятині з’явилися перші два заводи по переробці сільськогосподарської сировини, а на кінець XIX століття вже налічувалося 20 промислових підприємств. Крім того, працювало 28 водяних і вітряних млинів, олійниць і просушок. У 1894 році вітка Києво-Воронезької залізниці з’єднала провінційний Пирятин з багатьма містами. У Пирятині діяла жіноча (1907) і чоловіча (1912) гімназії, працювало вище початкове училище (1913).
10 березня 1917 року в Пирятині створено раду робітничих депутатів, у липні цього року почала виходити газета „Известия Пирятинского Совета рабочих, солдатских и крестьянских депутатов“, яка пізніше кілька разів змінювала назву. А з 1991 року районна газета має назву „Пирятинські вісті“.
У січні 1918 року встановлено Радянську владу, яку відновлено у грудні 1919 року. Після визволення міста від білогвардійських військ поновили роботу ревком, школи, культосвітні установи. У 1922 році в місті збудовано першу електростанцію.
У 1925 році Пирятин знову віднесено до розряду міст, в 1926 році засновано міську раду. З вересня 1930 року місто підпорядковується столиці України - Харкову, а з вересня 1937 року входить до складу новоствореної Полтавської області. Набувала розвитку місцева промисловість: виробництво меблів, борошна, сиру, масла, хліба, олії, будувалося житло.
Пирятинщина потерпала від Голодомору 1932-1933 років, населення зазнало значних політичних репресій.
Під час Великої Вітчизняної війни з вересня 1941 по вересень 1943 років місто пережило тяжкий період німецько-фашистської окупації. Пирятин зазнав величезних збитків, значна кількість мирного населення була розстріляна, замучена гітлерівцями. Сумною згадкою про ці страхітливі дні залишилася Пирогова Левада, де знищено більше трьох тисяч мирних жителів. В боях за визволення Пирятина і району від окупантів відзначилися 237 і 309 стрілецькі дивізії, які наказом Верховного Головнокомандуючого одержали найменування „Пирятинських“. В пам’ять про ті страхітливі дні встановлено пам’ятники та меморіальні знаки, які увічнюють подвиги оборонців і визволителів міста у роки війни.
Вже в перший рік після війни більшість промислових підприємств міста відбудувалися і відновили випуск продукції. У 1946 році у Пирятині було 10045 осіб населення.
Сьогодні чисельність населення міста складає 16100 осіб. Міське населення – в основному українці.
Необхідно зазначити, що наше місто вступило до Асоціації міст України в 1996 році.
З плином часу місто змінювало свій зовнішній вигляд, розбудовувалося, розвивалося: з’явилися нові будівлі, вулиці, майданчики. На сьогодні в місті 215 кварталів, 4 площі, 92 вулиці і 37 провулків. Загальна площа міста – 72, 28 км2.
Органом місцевого самоврядування в місті є міська рада. Міська рада, її виконавчий комітет спільно з органами виконавчої влади забезпечують збалансований економічний та соціальний розвиток міста, ефективне використання природних, трудових і фінансових ресурсів, здійснення завдань щодо поліпшення благоустрою, дотримання порядку і чистоти.
У міській раді шостого скликання працює 30 депутатів, обраних жителями міста по змішаній мажоритарно-пропорційній системі. До депутатського корпусу міської ради ввійшли вчителі, лікарі, працівники закладів культури, засобів масової інформації, керівники підприємств та організацій, приватні підприємці. Два депутати були депутатами міської ради п’ятого скликання.
Органами самоорганізації населення за місцем проживання виступають 21 квартальні та 4 сільські комітети, які допомагають жителям у розв’язанні нагальних проблем.
На сьогодні Пирятин залишається важливим промисловим і транспортним осередком Полтавської області. Тут розташовані підприємства харчової промисловості, продукція яких широко відома не тільки за межами області, але й України, це - приватне АТ „Пирятинський сирзавод“; аграрні фірми: ТОВ „ПКЗ-АГРО“, ТОВ „Сільськогосподарське підприємство комбікормовий завод“, міжгосподарське інкубаторно-птахівниче підприємство.
Чимале і проблемне комунальне господарство міста об’єднує такі підприємства як „Каштан“, „Пирятинський міський водоканал“, Пирятинські госпрозрахункові очисні споруди, готель „Пирятин“, комунальне підприємство роздрібної торгівлі „Райдуга“.
В місті функціонує залізнична станція Пирятин, міжміські перевезення забезпечують приватні перевізники та частково - приватне АТ „Пирятинське АТП - 15343“. У місті діють кілька приватних служб таксі.
У сфері медичного обслуговування в місті працює центральна районна лікарня та її поліклінічне відділення.
Культурно-мистецьку діяльність у Пирятині здійснюють клубні заклади: районний будинок культури, бібліотеки для дорослих та дітей, краєзнавчий музей. Працює районне історико-краєзнавче товариство.
Засоби масової інформації в місті представляють районна газета „Пирятинські вісті“ та приватне підприємство „ТРК „Пирятин“.
У Пирятині діє система дошкільних, шкільних та позашкільних навчальних закладів та Пирятинська філія приватного вищого навчального закладу „Європейський університет“. Необхідно зазначити, що Європейський університет розташований у приміщенні колишньої чоловічої гімназії, яка рівно 100 років тому вперше прийняла учнів.
У місті працює 5 дошкільних навчальних закладів: „Пролісок“, „Берізка“, „Ромашка“, „Сонечко“ та „Червона шапочка“; 4 загальноосвітні школи: Пирятинський ліцей, загальноосвітня школа І-ІІ ступенів № 1, спеціалізовані загальноосвітні школи І-ІІІ ступенів № 4 та № 6; позашкільні заклади: будинок дитячої та юнацької творчості, станція юних техніків, дитячо-юнацька спортивна школа, школа естетичного виховання.
Проте, як показує власний досвід міської ради та досвід польських партнерів, одних коштів недостатньо. Ми дійшли висновку, що до спільної справи необхідно залучати громаду. Лише тоді, завдяки спільним діям, злагодженій роботі органів місцевого самоврядування, органів виконавчої влади, громадських організацій та активної громади можна досягти певних результатів.
Неможливо робити щось корисне для громади, навіть за її активної участі, вкладати в це значні кошти, при цьому не виховуючи гармонійну, всебічно розвинену особистість. Розуміємо, що формування особистості починається з раннього періоду життя: дитсадок, школа, позашкілля. Саме на цьому акцентує свою увагу міська рада сьогодні, адже увага до дитини сьогодні – майбутнє країни завтра.
Болючою проблемою для нашого міста було зростання агресії, девіантної поведінки та злочинності серед неповнолітніх і молоді, як наслідок, - неприязні стосунки, конфлікти, відкриття кримінальних справ та притягнення неповнолітніх до кримінальної відповідальності. Це переросло в справжню проблему і потребувало негайного втручання та вирішення. Тому й було прийнято рішення щодо співпраці з Українським центром порозуміння в частині запровадження досвіду відновних практик як одного із напрямів активізації громади. З цією метою була створена громадська організація „Жіночі ініціативи“, яка також долучилася до роботи з активізації громади шляхом впровадження відновних практик в молодіжному середовищі, впровадження програм відновного правосуддя. Корисним та цікавим виявився досвід роботи Шкільних (студентських) служб порозуміння в попередженні та профілактиці конфліктів у навчальних закладах району.
П’ятирічний досвід застосування відновних практик у навчальних закладах району та громаді міста дало значний позитивний результат: формування взаємовідносин між дітьми, батьками та педагогами на нових, принципово інших, моральних засадах; зменшення рівня конфліктності та агресії в молодіжному середовищі, створення передумов для відновлення зв’язків молодої людини з громадою.
Без налагодження прозорого, чесного діалогу між владою і громадою неможливо забезпечити співпрацю та досягти позитивного результату у вирішенні будь-якої проблеми. Тому міською радою постійно ведеться пошук нових форм та методів роботи з мешканцями міста для їх активізації у вирішенні проблемних питань, яких, на жаль, ще багато у нашому місті. У 2012 році наш Пирятин разом з чотирма містами України прийняв участь у реалізації пілотного проекту, яким здійснювалася апробація інноваційної форми громадських консультацій – „делібераційних майстерень“. Цей проект реалізовано Щецинським регіональним центром Фундації Розвитку Місцевої Демократії та Центрально-українським регіональним навчальним центром МГО „Інститут демократії імені Пилипа Орлика“. Участь у цьому проекті наших представників: працівників міської ради, засобів масової інформації та представників громадськості дало можливість об’єднати зусилля міської влади і громади у вирішенні конкретних місцевих проблем.
У 2013 році з метою запровадження принципів доброго врядування на місцевому рівні міська рада стала учасником Програми Ради Європи „Посилення інституційної спроможності органів місцевого самоврядування в Україні“ та приймає участь у реалізації цього Проекту по компонентах: „Розробка Стратегічного плану розвитку міста“, „Благоустрій“ та „Вдосконалення стандартів публічної етики в органах місцевого самоврядування України“. Для підвищення професійної етики посадових осіб міської ради розроблено та прийнято Етичний кодекс працівників міської ради.
Пирятинська міська рада здійснює свою діяльність керуючись принципами відкритості та прозорості, що є необхідною умовою демократичного управління містом, забезпечення належної та ефективної взаємодії місцевого самоврядування з громадою міста.
Інформаційна відкритість як один з найважливіших принципів діяльності органів місцевого самоврядування у місті Пирятині ґрунтується на конституційному праві міської громади на отримання інформації про діяльність органів та посадових осіб. Тому для створення належних умов для доступу до публічної інформації та впровадження в практику муніципального управління новітніх інформаційних технологій міська рада стала учасником Проекту „Доступ до публічної інформації в малих містах України“, який реалізується за фінансової підтримки Європейського Союзу.
Переконані, що лише шляхом об’єднання під ідеєю розвитку міста як цілісного комплексу, ми зможемо відстояти своє право на майбутнє і змінити на краще наше сьогодення!