Згідно з частиною третьою статті 119 КЗпП та частиною 2 статті 39 Закону № 2232, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у т. ч. шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби , під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві незалежно від підпорядкування та форми власності й у фізичних осіб — підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону № 2011.
Таким чином, працівники, призвані на військову службу, не можуть бути звільнені на підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП. Такі працівники звільняються від виконання роботи (посадових обов’язків), передбачених трудовим договором, що має бути оформлено відповідним наказом керівника підприємства.
Щодо надання відпусток:
Законом України від 1 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» було внесено зміни до пункту 2 частини першої статті 9 Закону № 504. Цими змінами скасовано зарахування часу перебування працівників на військовій службі до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.
Водночас для працівників, звільнених з військової служби, передбачено надання за їх бажанням щорічної відпустки повної тривалості до настання шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи на цьому підприємстві у разі, якщо такі працівники після звільнення зі служби були прийняті на роботу протягом 3 місяців, не враховуючи часу переїзду до місця проживання (п. 5 частини сьомої ст. 10 Закону № 504).
Українським законодавством також передбачено гарантії щодо надання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначено Законом № 3551 (ст. 162 Закону № 504).
Учасники війни також мають право на відпустку без збереження заробітної плати тривалістю до 14 календарних днів щорічно (абзац перший п. 4 частини першої ст. 25 Закону № 504).
Скасування обов’язкового збереження середньої заробітної плати для мобілізованих працівників
Законом № 2352 було внесено зміни до частини третьої статті 119 КЗпП, якими скасовано збереження роботодавцем середньої заробітної плати для мобілізованих працівників. Тобто законодавство гарантує таким працівникам збереження лише місця роботи й посади.
Закон № 2352 набув чинності 19 липня 2022 року. Підставою для припинення нарахування середньої заробітної плати мобілізованим працівникам має бути відповідний наказ керівника підприємства про внесення змін до наказу, яким працівників звільнили від виконання посадових обов’язків (роботи) на період військової служби та зберегли їм середню заробітну плату.
Відповідні зміни має бути також унесено до колективного договору підприємства та, за потреби, до інших внутрішніх документів (положення про оплату праці, матеріальне заохочення тощо).
Незважаючи на скасування обов’язкового збереження середньої заробітної плати мобілізованим працівникам, роботодавець може продовжувати здійснювати відповідні виплати.
