350 років тому народилась неординарна постать – гетьман Війська Запорозького, творець Першої української конституції – Пилип Орлик. Походив він з роду литовської шляхти, мав і чеське коріння. Освіту здобував у Києво-Могилянському колегіумі, який згодом отримав статус академії. Вже під час навчання проявив свій талант до ораторства й поезії, також юнак цікавився філософією і літературою, добре володів українською, польською, церковнослов’янською, болгарською, італійською та іншими мовами.
Після завершення навчання завдяки протекції відомого богослова Стефана Яворського залишився на службі у Києві — при митрополії, а незабаром перейшов до гетьманської канцелярії Івана Мазепи. Одружившись з донькою полтавського полковника Павла Герцика Ганною, зміцнив своє становище серед козацької старшини.
Історики відзначають досить швидке кар’єрне зростання Пилипа. Цьому є два пояснення. Перше — він завоював прихильність самого Мазепи, ставши однією з найбільш наближених до нього осіб. Друге — Пилип Орлик був надзвичайно освіченою людиною, вирізнявся сумлінним ставленням до службових справ.
У квітні 1710 року після смерті Мазепи козаки, які залишилися йому вірними, обрали Орлика гетьманом Війська Запорізького. Історики відзначають, що зроблено це було на противагу Івану Скоропадському, якого гетьманом України призначив Петро. Пилипа Орлика як гетьмана відразу визнали і турецький султан, і шведський король, з якими він домовився продовжувати війну з Росією.
Перебуваючи у вигнанні, разом зі своїм оточенням написав «Правовий уклад та Конституції відносно прав і вольностей Війська Запорізького», який вважають першою Українською конституцією. Починалася вона словами: «Україна по обидва боки Дніпра повинна бути вільною від чужого панування». Цей документ суттєво обмежував владу гетьмана, забороняючи йому «на свій персональний пожиток використовувати військовий скарб», зобов’язуючи «задовольнятися лише своїми оброками та приходами, які кладуться на булаву та його гетьманську особу». Закріплювався статус міст, зберігалися їхні права та привілеї, тобто самоврядування згідно з Магдебурзьким правом: «міста України нехай непорушно й недоторканно зберігають всі свої права і привілеї, слушно їм надані».
Утвердившись в очах європейського суспільства як гетьман України, Орлик на початку 1711 року зібрав під своїми знаменами близько 20 тисяч козаків, а також опираючись на польський загін І. Потоцького та татарські сили, почав наступ по Правобережній Україні. На його бік переходили й козацькі полки, що там перебували. За кілька місяців він уже наблизився до Білої Церкви, звідки до Києва як рукою сягнути. Проте, не маючи артилерії, не зміг узяти це місто, перейшовши до його затяжної облоги. Татари ж тим часом почали грабувати мирних людей, здебільшого селян. Це призвело до масового обурення й відкритого конфлікту між Орликом і сином кримського хана, який командував османським військом. Зрештою гетьману вдалося домовитись з ханом, щоб татари відпустили захоплених ними в полон українців. Але це не допомогло йому: населення відвернулося від Орлика.
До кінця своїх днів Пилип Орлик жив на чужині: останні роки пройшли у бідності. Помер 24 травня 1742 року у місті Ясси, нині – це в Румунії. Попри невдачі, які його переслідували після програної Полтавської битви, все ж вписав своє ім’я в історію. Насамперед як автор першої Української конституції. Вона була написана на 66 років раніше за американську «Декларацію незалежності» і майже на 80 років — за французьку «Декларацію прав людини й громадянина».
