Трудовий чи цивільно-правовий договір?

Однією із найважливіших сфер життя є трудова діяльність людини. Право на пра­цю в Україні громадяни реалізують через укладання трудового договору. Водночас чимало цивільно-правових договорів теж засновано на виконанні громадянином пев­ної роботи на користь юридичної чи фізич­ної особи. Тому важливо знати відмінності трудового договору від цивільно-правових договорів: договору підряду, договору до­ручення, авторського договору та інших цивільно-правових договорів.

Розмежування трудових і цивільно-пра­вових договорів, заснованих на трудовій діяльності людей, набуває на практиці ве­ликого значення, позаяк змішування цих понять може спричинити неправильне за­стосування законодавства.

Укладення роботодавцем з праців­ником цивільно-правового договору замість трудового договору є гру­бим порушенням трудових прав працівника.

Відповідно до Кодексу законів про працю трудовий договір є угода між працівником і роботодавцем, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а також виконувати норми внутрішнього трудового розпорядку, а роботодавець зобов’язується виплачувати заробітну пла­ту і забезпечувати умови праці, потрібні для виконання роботи й передбачені законодавством про працю, колективним договором і трудовим договором.

На відміну від трудового договору, цивільно-правовий договір - це угода двох або більше осіб стосовно встановлення, зміни або припинення цивільних прав і обов’язків. Трудовий і цивільно-правовий договори по-різному укладаються, розриваються та створюють відмінні один від одного правові наслідки.

У разі виникнення конфлікту між сторонами укладеного договору треба чітко визначитися, який вид договору між ними був укладений, оскільки законодавство про працю поширюється лише на осіб, що укла­ли трудовий, а не цивільно-право­вий договір. У разі виконання цивіль­но-правових договорів також не діють гарантії, встановлені законодавством про працю України.

Головна відмінність між трудовим і цивільно-правовим договорами полягає в предметі договору.

За трудовим договором працівник зобов’язаний виконувати не якусь індиві­дуально-визначену роботу, а конкретну роботу, означену однією або кількома про­фесіями, спеціальностями, посадами від­повідної кваліфікації, а також виконувати свою трудову функцію під контролем та керівництвом роботодавця. Причому по закінченні виконання визначеного завдан­ня трудова діяльність не припиняється, працівник зобов’язаний виконувати будь-яке завдання роботодавця, що належить до його трудової функції, обумовленої тру­довим договором.

Основною ознакою цивільно-право­вих договорів є те, що вони застосову­ються зазвичай для виконання конкретної роботи, спрямованої на одержання резуль­татів праці, і у разі досягнення цієї мети договір вважається виконаним і дія його припиняється.

За трудовим договором працівник пе­ребуває з роботодавцем у тривалих пра­вовідносинах і зобов’язаний виконувати роботу в межах своєї професії, спеціаль­ності, кваліфікації і посади.

За цивільно-правовими договорами підрядник (виконавець) зобов’язується виконати на свій страх і ризик визначену роботу за завданням замовника з його або власних матеріалів.

За трудовим договором роботу пра­цівників має організовувати роботодавець, створюючи працівникові потрібні умови для виконання роботи, забезпечуючи його сировиною, матеріалами та інструмента­ми. Під час виконання робіт за трудовим договором роботодавець зобов’язаний за­безпечити працівникові належні й безпеч­ні умови праці, передбачені законодавс­твом про працю, колективним і трудовим договором.

Під час укладання цивільно-правових договорів процес праці виконавця не ре­гламентується. Підрядник (виконавець) сам організовує свою роботу, визначає час початку й закінчення щоденної робо­ти, розподіляє час роботи і її тривалість на свій розсуд. У разі виконання завдання за договором підряду та іншими договора­ми цивільного права процес праці та умови її застосування перебувають за межами зобов’язальних правовідносин. Праця слу­гує тут лише способом виконання зобо­в’язань.

За трудовим договором у процесі ви­конання трудової функції працівник має дотримуватися правил внутрішнього тру­дового розпорядку, встановлених у робо­тодавця. Тобто дотримуватися режиму робочого часу, розпочинати роботу у вста­новлений час і закінчувати роботу не рані­ше часу, зазначеного в правилах внутріш­нього трудового розпорядку. Так, відрядник повинен виконати денну норму виробітку, працівник-погодинник має щодня відпрацювати встановлену норму робочого часу.

За цивільно-правовими договорами встановлюється лише кінцевий термін ви­конання завдання.

За трудовим договором працівник зо­бов’язаний виконувати трудові обов’язки особисто і не має права передоручати їх виконання іншому працівникові. У разі не­належного виконання або невиконання тру­дових обов’язків працівника можна притяг­нути до дисциплінарної і матеріальної відповідальності.

Натомість, укладаючи, наприклад, до­говір підряду, підрядник відповідає за кінцевий результат праці і може залучати до виконання роботи за договором інших осіб. За договором підряду незалежно від того, хто допустив неналежне виконання договору (сам підрядник чи субпідрядник), відповідальність перед замовником несе підрядник, що підписав договір.

За трудовим договором працівник отримує заробітну плату за почасовою, відрядною або іншими системами оплати праці. Відповідно до частини другої статті 97 Кодексу  законів про працю форми й системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, став­ки, схеми посадових окладів, умови запро­вадження й розміри надбавок, доплат, пре­мій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат уста­новлюються підприємствами, установами, організаціями само­стійно у колективному договорі.

Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород згід­но з частиною третьою статті 97 Кодексу законів про працю вста­новлює роботодавець. При цьому робото­давець не має права в односторонньому порядку ухвалювати рішення з питань опла­ти праці, що погіршують умови, встанов­лені законодавством, колективними уго­дами, колективними договорами.

Заробітна плата виплачується регуляр­но в робочі дні у строки, встановлені колек­тивним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним ор­ганом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представниц­тво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представника­ми, обраними й уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не переви­щує 16 календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до статті 21 Закону України „Про оплату праці“ від 24 березня 1995 ро­ку № 108/95-ВР розмір заробітної плати може бути нижчим за встановлений трудо­вим договором та мінімальний розмір за­робітної плати у разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що ви­явилася браком, та з інших, передбачених законодавством причин, які сталися з вини працівника (час простою підприєм­ства або окремої дільниці з вини працівника).

За договором підряду оплачується го­товий результат праці підрядника, за дого­вором доручення - виконання індивідуального конкретного завдання, за авторським договором - виконання у встановлений термін замовлення на створення будь яко­го визначеного твору.

Трудове законодавство забезпечує осіб, які працевлаштовуються на роботу за тру­довим договором, низкою істотних га­рантій.

Так, роботодавцеві забороняється необґрунтовано відмовляти особі у прийнят­ті на роботу; не допускається будь яке пря­ме або непряме обмеження прав чи вста­новлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціаль­ного і майнового стану, расової та націо­нальної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об’єднанні громадян, роду й характеру занять, місця проживання.

Крім того, працівник має право на що­річну відпустку, соціальне страхування та інші гарантії і компенсації, передбачені тру­довим законодавством, а також соціально-побутові пільги, визначені колективним договором.

Особа, яка працює за цивільно-право­вим договором, не має права на оплачу­вану іншою стороною договору щорічну від­пустку, компенсацію витрат, пов’язаних з відрядженням, оплату листка непрацездат­ності тощо.