1991 рік. 7 квітня співпало два великих свята – Великдень і Благовіщення. Ніщо не віщувало біди. Та цей день став для жителів села Вікторія трагічним. Надія та Яків Бабаки втратили єдиного 24-річного сина Олега.
Олег Бабак ще з дитинства мріяв стати військовим офіцером, вважав цю професію благородною. Як згадують односельці, він сам був дуже щирою, чуйною і турботливою людиною, готовий завжди прийти на допомогу. Іще будучи курсантом, був разом з товаришами в Баку, Єревані, Вільнюсі. За півтора роки офіцерської служби провів у гарячих точках 385 діб.
1991 року між азербайджанцями та вірменами в Закавказзі виник Карабаський етнополітичний конфлікт. 7 квітня Олег Бабак очолював заставу в азербайджанському селі Юхари Джибіклі Кубатлинського району. До підрозділу, де служив Олег, надійшло прохання про допомогу від місцевих жителів. У санітарну машину сіли п`ять бійців на чолі із лейтенантом Бабаком. Потрапивши з підлеглими під сильний обстріл бойовиків, Олег ні на хвилину не втратив самоконтролю. І тоді 24-річний лейтенант дав команду підлеглим залишити патрони та відступати. Це був останній наказ у житті бойового командира, який залишився віч-на-віч з ворогом. А потім його автомат замовк. Закінчилися патрони. Його розстріляли підло – беззбройного, у спину.
Сьогодні міський голова Андрій Сімонов, секретар міської ради Сергій Пазюк, начальник та провідний спеціаліст управління культури, туризму та охорони культурної спадщини Сергій Валоваженко і Наталія Половка відвідали кімнату слави, яку облаштували у Вікторійській школі. Разом з батьками Олега Бабака та жителями села прийшли на могилу останнього Героя Радянського Союзу, щоб вшанувати пам’ять хвилиною мовчання та покласти квіти.
