Досить часто буває так, що, помираючи, людина залишає за собою „незадоволених“ кредиторів, тобто таких, борги перед якими залишились непогашеними.
Певні борги продовжують своє життя і після смерті того, хто їх „накопичив“. Адже відповідно до ст.190 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ), майном як особливим об’єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки. Спадкоємці ж успадковують майно, тобто речі, права та обов’язки спадкодавця.
І кредитори мають бути готовими до таких ситуацій. Принаймні вони мають знати, що смерть боржника – це ще не катастрофа, і не завжди такий борг перетворюється в безнадійний. Особливо не є він безнадійним у тих випадках, коли залишається спадкове майно і зацікавлені у ньому спадкоємці.
Не є винятком і контролюючі органи, до сфери опікувань, якої потрапляють податкові борги померлого. І ці податкові борги мають бути погашені і після того, як той, хто їх створив, вже нічого не може зробити.
Деякі юридичні деталі спадкування
Спадкування – це перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Тобто не майна чи речей, а саме прав і обов’язків (ст.1216 ЦКУ). До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини, яким є день смерті, і не припинилися внаслідок його смерті (ст.1218 ЦКУ).
Внаслідок смерті спадкодавця не входять до складу спадщини та припиняються обов’язки особи як боржника, передбачені ст.608 ЦКУ, а саме зобов’язання, яке є нерозривно пов’язаним з його особою і у зв’язку з цим не може бути виконане іншою особою. Наприклад, зобов’язання померлої фізичної особи – підприємця (далі – ФОП) особисто надати послугу, провести новорічний корпоратив.
Окрім прийнятих на себе спадкодавцем зобов’язань успадкувати спадкоємець повинен і обов’язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем; моральну шкоду, завдану спадкодавцем, яку було присуджено судом зі спадкодавця за його життя; обов’язок сплатити неустойку (штраф, пеню), яку було присуджено судом кредиторові із спадкодавця за життя спадкодавця. Проте у разі відшкодування спадкоємцем шкоди (збитків) чи сплати неустойки їх сума обмежується вартістю рухомого чи нерухомого майна, яке було одержано ними у спадщину. Тож більше, ніж ним успадковано, спадкоємець не повинен втратити.
Отже зі смертю боржника становище кредитора у безнадійне не перетворюється. Йому варто лише правильно вчинити певні юридичні дії.
Правильні дії кредитора померлого ФОПа
Згідно зі ст.1281 ЦКУ, спадкоємці зобов’язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Та незалежно від того, повідомили кредитора спадкоємці, які, зазвичай, зацікавлені цього не робити, чи не повідомили, кредиторові спадкодавця належить пред’явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред’явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину. І можливість відновлення цього строку, якщо він пропущений, ЦКУ не передбачена. Більше того, передбачено, що кредитор спадкодавця, який не пред’явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у вказані строки, позбавляється права вимоги.
При цьому слід нагадати, обов’язок спадкоємців задовольнити вимоги кредитора обмежується вартістю майна, одержаного ними у спадщину. Кожен зі спадкоємців зобов’язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов’язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо за домовленістю між спадкоємцями та кредитором інших варіантів не встановлено. У разі ж відмови спадкоємця від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі (ст.1282 ЦКУ). Тож, кредитор, який вчасно звернувся до спадкоємців і нотаріуса з відповідною претензією про зобов’язання спадкодавця, має право звернутися до суду з позовом про стягнення боргу за рахунок вартості успадкованого в натурі майна.
Податкові борги померлого ФОПа
Податкові обов’язки спадкодавця також мають своє спеціальне законодавче регулювання. Згідно з пп.37.3.2. ст.37 Податкового кодексу України (далі – ПКУ), однією з підстав припинення податкового обов’язку є смерть фізичної особи або ж навіть визнання її недієздатною чи безвісно відсутньою.
Аналогічно цивільним правовідносинам у податкових виконання грошових зобов’язань та/або погашення податкового боргу фізичної особи (у тому числі фізичної особи – підприємця) у разі її смерті або оголошення судом померлою здійснюється її спадкоємцями, які прийняли спадщину (крім держави), в межах вартості майна, що успадковується, та пропорційно частці у спадщині на дату її відкриття.
Аналогічно цивільно-правовому кредитору контролюючий орган має пред’явити претензію в порядку, встановленому цивільним законодавством України для пред’явлення претензій кредиторами спадкодавця. При цьому після закінчення строку прийняття спадщини грошові зобов’язання та/або податковий борг спадкодавця стають грошовими зобов’язаннями та/або податковим боргом спадкоємців. Однак протягом строку прийняття спадщини на грошові зобов’язання та/або податковий борг спадкодавців пеня не нараховується.
Проте слід зазначити, що ані ПКУ, ані ЦКУ не надають переваг контролюючим органам як кредиторам спадкодавця у порівнянні з цивільно-правовими кредиторами. Ніякої черговості, ніяких пріоритетів контролюючий орган не має. Він отримує права на рівні зі звичайним кредитором.
Майно підприємницьке – борги звичайні
Фізична особа – підприємець набуває цього статусу за умови її державної реєстрації у порядку, встановленому законом, тобто з моменту її реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань.
ЦКУ не встановлює жодної особливості майна ФОПа. Воно залишається майном фізичної особи і без статусу підприємця. Згідно зі ст.52 ЦКУ, ФОП відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. А ФОП, який перебуває у шлюбі, відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме йому при поділі цього майна. Тобто у разі звернення стягнення за „підприємницькими“ зобов’язаннями на майно ФОПа, виділяти з його складу те, яке було задіяне в підприємницькій діяльності, кредитор чи суд не зобов’язані, оскільки зобов’язання фізичної особи – підприємця не відрізняються у цьому плані від зобов’язань просто фізичної особи.
Так у постанові ВСУ від 09.08.2017 у справі № 3-3947к06 зазначено: „однією з особливостей підстав припинення зобов’язань для ФОП є те, що у випадку припинення суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи (виключення з реєстру суб’єктів підприємницької діяльності) її зобов’язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. ФОП відповідає за своїми зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном‘‘.
Аналогічну позицію щодо відповідальності ФОПа усім майном, що належать йому як фізичній особі ВСУ висловив і в постанові від 04.12.2013 у справі № 6-125цс13 та в постанові від 07.11.2006 у справі № 3-3947к06: „відповідно до ст. 52 ЦК України фізична особа – підприємець відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Фізична особа – підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна“.