При укладенні трудового договору, за угодою сторін, може бути встановлений випробувальний термін з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування працівника під час прийняття на роботу відноситься до додаткових умов трудового договору і сторони можуть ввести її незалежно від кваліфікації та досвіду особи, яка приймається на роботу. Проте, відповідно до частини 2 ст. 26 КЗпП, у період випробування на працівника поширюються всі вимоги і гарантії законодавства про працю, у тому числі й щодо оплати праці.
Тобто, уклавши трудовий договір в якому передбачений випробувальний термін з найманим працівником, роботодавець зобов’язаний виплачувати йому заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник, в свою чергу, зобов’язаний виконувати роботу, визначену цією угодою, та всі правила внутрішнього трудового розпорядку відповідно до ст. 21 КЗпП України. Умова щодо встановлення випробування при прийнятті на роботу має бути зафіксована у заяві працівника, трудовому договорі (при укладенні його в письмовій формі), а також у наказі про прийняття на роботу – в якому працівник своїм підписом підтверджує факт ознайомлення з цим документом. Відсутність відповідної умови у зазначених документах дає підстави вважати, що працівника прийнято на роботу без випробування. Відповідно до ст. 26 Кодексу законів про працю України передбачено і випадки коли не можна встановлювати випробувальний термін у разі прийняття на роботу.
Випробування не встановлюється при прийнятті на роботу: осіб, які не досягли вісімнадцяти років; молодих робітників після закінчення професійних навчально-виховних закладів; молодих спеціалістів після закінчення вищих навчальних закладів; осіб, звільнених у запас з військової чи альтернативної (невійськової) служби; осіб з інвалідністю, направлених на роботу відповідно до рекомендації медико-соціальної експертизи; осіб, обраних на посаду; переможців конкурсного відбору на заміщення вакантної посади; осіб, які пройшли стажування при прийнятті на роботу з відривом від основної роботи; вагітних жінок; одиноких матерів, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; осіб, з якими укладається строковий трудовий договір строком до 12 місяців; осіб на тимчасові та сезонні роботи; внутрішньо переміщених осіб. Випробування не встановлюється також при прийнятті на роботу в іншу місцевість і при переведенні на роботу на інше підприємство, в установу, організацію, а також в інших випадках, якщо це передбачено законодавством.
Законодавством передбачено терміни випробування. Так, строк випробування при прийнятті на роботу не може перевищувати трьох місяців, а в окремих випадках, за погодженням з відповідним виборним органом первинної профспілкової організації, – шести місяців.
Строк випробування при прийнятті на роботу робітників не може перевищувати одного місяця.
Встановлення працівнику випробування на безоплатній основі законодавством України не передбачено. Тобто праця найманої особи у період випробувального терміну має оплачуватися роботодавцем в обов’язковому порядку.
