28 лютого в Центрі дитячої та юнацької творчості тренер Антоніна Радченко з м.Полтава провела навчальний семінар ,,Булінг та кібербулінг як соціальне явище в освітніх установах“. В заході взяли участь заступники директорів шкіл з виховної роботи, практичні психологи, соціальні педагоги, голови методоб’єднань, класні керівники загальноосвітніх навчальних закладів, працівники міського Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.
Діти завжди мали свої таємні світи, свої ігри та свої секрети від дорослих. Таємничість сучаcного покоління – віртуальна і здебільшого неочевидна для дорослих. Дорослих, які не знаються на дитячих „забавках“ в інтернеті, лякає віртуальний світ. Вони не можуть зіставити власний дитячий досвід із досвідом своїх дітей, навчити їх чомусь, бути авторитетом для них у цій сфері. Тут є великий ризик, адже, зіткнувшись із проблемою в інтернет-просторі, дитина не може розповісти про неї батьками через страх, що її не зрозуміють або взагалі заборонять користуватися комп’ютером. Залишитися ж без інтернету для сучасних підлітків означає не тільки позбутися задоволення грати та переглядати цікавий контент. В інтернеті підлітки самовиражаються та реалізують свою головну компетенцію – спілкування.
Віртуальний світ, як і реальний, несе низку ризиків для дітей. Чи не найнебезпечнішим є кібербулінг. Слово „булінг“ без префікса „кібер-“ відоме здавна й означає утиск, дискримінацію, цькування та інші види жорстокого ставлення однієї дитини або групи дітей до іншої.
Кібербулінгом можна назвати рукотворну агресію, розповсюджувану через новітні інформаційно-комунікаційні засоби з метою нашкодити або принизити людину.
Кібербулінг, як і булінг, це не лише проблема жертви чи булера. Це показник рівня комунікативної культури та агресивності середовища, в якому зростає дитина. Якщо явище кібербулінгу в країні процвітає, то можна говорити про певні агресивні тенденції у суспільстві в цілому. Подолати явище кібербулінгу в принципі неможливо. Контролювати віртуальне середовище, в якому „живе“ дитина, також украй важко. Але є певні стратегії профілактики кібербулінгу, які допомагають захистити дитину.
Якщо кібератаки поодинокі, доречно їх ігнорувати. Часто кібербулінг простіше зупинити на початковій стадії. Якщо ж вступати в перепалку з булером – негативні комунікації продовжуються. Якщо надходять систематичні листи із погрозами, потрібно зберігати інформацію в комп’ютері або роздрукованому вигляді задля доказів. Щоб самостійно врегулювати ситуацію, можна зробити запит адміністраторам сайтів, на яких здійснювалися атаки, про видалення образливої інформації. Також адміністратори можуть убезпечити користувача-жертву тимчасовим блокуванням повідомлень у чаті користувача-булера. Така пауза в спілкуванні позитивно впливає на мотивацію підлітка, який займається булінгом заради розваги. Проте якщо причина в іншому, наприклад, кібербулінг слугував підсиленням традиційного булінгу, насилля може продовжитися іншими засобами.
Важливо бути поінформованим у цій тематиці педагогам. Якщо ймовірні булери зі шкільного кола дитини, то педагоги зможуть уважніше слідкувати за ситуацією традиційного булінгу під час навчально-виховного процесу. Також педагоги повинні проводити профілактичні заходи, спрямовані на формування безпечної поведінки в інтернеті.
