Надія Гриценко та Маріан Колошин разом з двома дітьми жили, мріяли, будували майбутнє. Як і всі. Робота, друзі, родина – звичне, спокійне життя у рідному Донецьку. Але 2014 рік розділив усе на «до» і «після».
З кожним днем ставало важче – не лише через обстріли й окупацію, а й через слова, які ранили не менше, ніж кулі. «Вони бандерівці», «вони за Україну» – такі фрази звучали від тих, кого ще вчора називали друзями. І коли розумієш, що твоя любов до Батьківщини стає вироком, залишається єдиний вихід – їхати.
Родина зібрала найнеобхідніше і виїхала в невідомість. Вибору, куди їхати, не було – рідні залишилися на окупованій Донеччині. Пирятин став їхнім новим притулком випадково, але саме тут вони знайшли спокій і можливість почати спочатку.
Минуло десять років. Діти виросли, чоловік Надії захищає Україну в лавах ЗСУ, а сама вона працює фахівцем із супроводу ветеранів.
Донецьк усе ще живе в їхніх серцях.І мрія, що об'єднує їхню родину, – знову пройтися рідними дорогами під жовто-блакитним стягом. Вони вірять, що цей день настане.
