Сьогодні – 90-ті роковини з дня народження відомого українського поета-шістдесятника Василя Симоненка. З цієї нагоди на його батьківщині, у селі Біївці, відбулися заходи. До участі в них долучилися секретар Пирятинської міської ради Сергій Пазюк, представники галузі культури громади. Учасники зібрання згадали творчість митця, обговорили його роль в українській літературі, поклали квіти до меморіальної дошки та до пам'ятника поету.
Народився Василь Симоненко 8 січня 1935 року у селі Біївці Лубенського району, тут пройшло дитинство та юність майбутнього поета. Після закінчення школи вступив на факультет журналістики Київського державного університету імені Т.Шевченка. По завершенню навчання працював у редакціях газет «Молодь Черкащини», «Черкаська правда», «Робітнича газета».
Разом із Ліною Костенко, Іваном Драчем, Іваном Світличним, Василем Стусом, Василь Симоненко був активним учасником Клубу творчої молоді. Саме з ініціативи Клубу розпочався пошук місць масового захоронення жертв сталінських репресій. Василь Симоненко з колегами долучився до збору свідчень про трагедію, особисто об’їздив околиці Києва, шукаючи свідків. Тоді вперше було відкрито місця таємних масових поховань на Лук’янівському та Васильківському кладовищах, у Київських лісах.
Писати вірші Василь Симоненко почав у студентські роки, однак довго тримав їх у шухляді. Улюбленцем молоді він став у 1962 році після виходу першої збірки віршів «Тиша і грім».
Влітку 1962 року Симоненка заарештовували. Причиною стала його сварка з буфетницею на залізничному вокзалі у Черкасах. Наступного дня побитого Симоненка колеги розшукали у відділенні міліції містечка Сміла, що за 30 кілометрів від обласного центру. В машині він показував синці, розповідав, як його били, скаржився, що «ніби щось обірвалось усередині». Саме після цієї «зустрічі з владою» в Симоненка почалися проблеми з нирками, що й стало причиною смерті. До свого 29-ліття він не дожив три тижні.
У 1965 році Симоненка висунули на Шевченківську премію. Однак, тоді, ще задовго до оголошення результатів, за словами Андрія Малишка, ця премія уже «лежала в кишені орденоносця і орденопросця Бажана». Симоненко отримав Шевченківську лише через 30 років, уже в Незалежній Україні. Посмертно.
